Найголовніше в танцювальному одязі, щоб він не стримував, а тільки допомагав розкрити себе

Константин Коваль (Konstantin Koval) — хореограф проекту “Танці з зірками”, педагог, засновник Atmosphere Dance Events, і надзвичайно цікава особистість. Ми поговорили з Костянтином про танці в його житті, емоції на сцені та відчуття комфорту в танцювальному одязі.

 

Я тільки повернувся з від’їзду і одразу ж поринув у своє активне життя. Зараз іде посилена підготовка до перших двох ефірів проекту “Танці з зірками”, паралельно я працюю над ще одним шоу та рекламним роликом, тому зараз багато всього — загалом, інтенсивно. Але я думаю, що пізніше сконцентруюся саме на танцях. Наразі в середньому по 3 тренування на день, потрібно доробити шоу, і також я маю шукати час, щоб зробити постановки.

 

Я почав танцювати в 20 років. Спочатку я танцював для себе, і не думав, що буду вийду на сцену, буду хореографом, педагогом. Але коли потрапив в індустрію і почав цим займатися, я зрозумів, що хочу пов'язати з цим життя. Існували різні моменти, коли я відходив від цієї справи — сумніви беруть своє, бо ти бачиш як займаються з дитинства і чого досягають, а тобі 25 вже і ти, грубо кажучи, тільки на початку шляху. Це збиває. Але останніми роками я твердо вирішив, що буду розвиватися і пов'язувати своє життя з цією справою. Я організовую заходи, працюю педагогом, хореографом, по можливості танцюю. Мені дуже комфортно в індустрії, подобаються танцюристи як люди і мені з ними приємно знаходиться в одному просторі.

 

Ці якості наразі притаманні багатьом творчим людям в Україні, особливо в Києві. Мені здається, що їхня щирість і справжність — це найголовніше. І як би це голосно не звучало, мені здається, їхніми вчинками і творчістю рухає любов, в танцювальній сфері так точно. Люди роблять те, що вони хочуть робити, вони поводяться, як хочуть — загалом, багато любові в наших танцюристах. Я багато розмірковував на різні теми і знайшов для себе формулу, що всі наші вчинки і рішення засновані на двох почуттях — страху або любові. Іншого просто немає: або тобою керує страх, або тобою керує любов. І я намагаюся все-таки вибирати сторону любові, бо це таке багатство — чим більше ти їм ділишся, тим більше воно примножується.

 

Я не знаю чому, але я не дуже існую в емоціях, для мене цікавіша чуттєва площина, тому, коли я на сцені, загалом нічого не змінюється, тільки моє відчуття життя піднімається до свого піку. Це не про емоції, а про те, що стан моєї душевності розкривається на повну. В своїх проявах я можу робити те, що я хочу, і природно сцена мене розкриває максимально. Але тут мова не зовсім про емоції, швидше про те, що я відчуваю. Тому в якихось життєвих моментах і рішеннях мої емоції не дуже беруть участь. На емоціях не роблю вчинки і не роблю нічого заради них.

 

Найголовніше, коли відбуваються якісь зміни. Мені дуже важливо, щоб люди, з якими я працюю або яких навчаю, пропускали те, що я говорю, крізь призму себе. І якщо вони зробили висновок, що їм щось не підходить, насправді це теж певний ріст, значить, вже щось змінилося.

Тому для мене найголовніше — розвиток. Зі мною люди роблять якісь висновки для себе, а я, скоріше, допомагаю відшукати те, що в них вже є. Вони самі відповідають на свої запитання. Головне для мене — “підштовхнути”. Коли я ставлю хореографію, то намагаюся направити танцюриста, щоб він показав свої найсильніші сторони або найнеобхідніші речі в потрібний момент і перебував в комфорті. У нього має скластися враження, що це був його особистий танець, він сам його створив. Моя роль в кінцевому підсумку має відходити на другий план.

 

Мрія — емоційне явище, тому я дуже обережний з ними, і намагаюся просто діяти інтуїтивно. Раніше я мріяв про щось велике, будував довгострокові плани, зараз цього всього в мене нема, і я щиро вірю в те, що якщо буду йти за своїми мотивами серця, то вони приведуть туди, куди мені треба. Ви всі знаєте, що мрії руйнуються, коли вони здійснюються, а мені хочеться, щоб нічого не руйнувалося в кінці, хочеться, щоб це був нескінченний шлях. Шлях набагато цікавіший, ніж сам результат. Я вважаю за краще жити самим процесом, ніж жити якоюсь мрією і упускати те, що відбувається зараз. Тому у мене немає мрії і я вважаю, що вона не потрібна.

 

Знову ж таки, є одяг сценічний, є — тренувальний. Насправді, важливе поняття комфорту. Причому не просто комфортно тобі чи ні, а ще й, чи не стримує він тебе емоційно. Я думаю, що найголовніше в танцювальному одязі, щоб він не стримував, а тільки допомагав розкрити себе. Коли одяг некомфортний, він буде блокувати в будь-якому випадку — і на сцені, і в залі. Головне для речей — це саме підтримка.

 

Фото - Dar'ia Kuznetsova