9/9

Ігор Ларін: «Я завжди радий бачити «Магію Танцю» на наших турнірах»

06.11.2018
Ігор Вікторович Ларін — президент Васильківського міського клубу «МАРС». Галина Юріївна Ларіна — директор та практичний психолог по роботі з парами та батьками, ВМК «МАРС».
Разом вони — надзвичайно цікаві люди та цінні партнери «Магії Танцю». Сьогодні розмовляємо з Ігорем і Галиною Ларіними про любов до бально-спортивних танців і про принципи в партнерстві.
 
Скажіть, будь ласка, чи проводите ви заняття для дорослих? Або тільки для дітей?
 
Ігор Ларін: Працюємо і з дорослими. Наприклад, сьогодні ввечері буде невелика група, але з дорослими набагато складніше працювати, ніж з дітьми. У всіх є робота, відрядження, сім'я, побут... Саме в цих групах ми найчастіше чуємо різноманітні причини, чому не вдалося прийти на заняття. Загалом, є свої складності, але ходять, і отримують свій результат.
 
Розкажіть нам, будь ласка, з чого починалося. Чому з усіх видів діяльності вибрали саме танці?
 
Ігор Ларін: Я не танцюрист, я спортсмен, і до того ж — офіцер. У дитинстві, коли були будинки піонерів, я недовго займався бальними танцями. Саме бальними — вони мені завжди подобалися.
А потім, вже під час розпаду Радянського Союзу, з 90-х років почав розвиватися рух бального спорту. На той час мій старший син уже пішов в перший клас, і тоді ж в Кіровограді (ми тоді жили там) відкрили першу школу бальних танців. Син спочатку спробував і вирішив, що це не для хлопчиків, та обрав для себе кікбоксинг. Ми з дружиною не перешкоджали його рішенням. Але після кількох поєдинків він прийшов з розбитим носом, дістав танцювальні туфлі і повернувся на паркет. При цьому у нас з ним був тоді “домовленість” — я нікому з його друзів не розповідав, що він ходить на репетиції, а не тренування з боксу.
Коли настав час вступати, то вибрали університет культури і мистецтв. Син почав вчитися в Києві, а ми з дружиною вирішили відкрити свій клуб. Так з 2002 роки ми і працюємо тут, в Василькові.
 
Вікторія Яновська: Ого! Приголомшливо! 16 років, ціле життя!
 
Ігор Ларін: Так, ми тут уже 16 років. Все, що ви бачите: цей зал, хол, кабінети — все це було дуже несучасним, ми робили ремонт самостійно.
 
Юрій Терьохін: Це точно! У вас щороку покращення. Ми відзначаємо це кожного свого приїзду.
 
Ігор Ларін: Ми цьому присвячуємо дуже багато часу і сил. Обидва наших сина мають хореографічну та педагогічну освіту.
Старший син, Артур, працює з 14 років. Ми його рано почали привчати до викладання. Дуже сильно допомагала дружина — вона педагог і шкільний психолог. І Артур менше виступав і більше викладав, бути, перш за все, тренером — це його рішення.
А молодший син, Едуард, — він танцюрист високого класу. Уже в 14 років він потрапив до рейтингу пар-юніорів України у віці від 14-ти до 16 років, входив в 20-ку з 600 пар. Окрім українських рейтингів він дуже багато їздив на змагання за кордон.
 
Ваші обидва сини хореографи, і вони стали ними саме з вашої подачі. Скажіть, будь ласка, що такого дають людині танці?
 
Ігор Ларін: Дуже багато! Класика бальної хореографії закладає, перш за все, дисципліну і самодисципліну. І багато в чому — інтелект, як мені здається. Адже є безліч секцій: футбол, бокс, карате, і так далі. І всі вони націлені виключно на фізичний розвиток. А тут ти спілкуєшся з представниками протилежної статі, навчаєшся цього.
Сам танець навчає. Адже хлопчик-бальник, бажаючи привернути увагу дівчини, вже не буде як в школі смикати її за волосся або одяг, а подасть руку, відкриє двері. В цьому і різниця. І це дуже здорово!
А ще танці дають багато здоров'я. Був випадок, коли ровесник нашого молодшого сина прийшов до нас з астмою. Тоді йому було 7-8 років, і він танцював у нас до 11 класу. Так, він не став хореографом, але незаперечний факт — з нами він забув про інгалятори. Чому? Тому що той, хто танцює стандарт, дуже сильно витягується — в плані постави, хребта. Як кажуть лікарі, витягується не тільки зовнішність, а й внутрішні органи, ті ж легені і так далі. Тому танці гармонізують.
Вони ще закладають в людину культуру. Чого в нашому суспільстві не вистачає зараз? Культури. А культура — дуже багатогранне поняття: це і поведінка, і інтелект, і спілкування, і мислення. Факторів багато, їх всі дає танець.
 
Як цікаво з приводу культури. Скажіть, будь ласка, чи є якісь складові культурної людини, які ви для себе виділяєте?
 
Ігор Ларін: Давайте почнемо з простого. Культурна людина не буде палити кнопки ліфта, яким він користується, чи не буде плювати на вулиці, не буде матюкатися в громадських місцях. Всі ми знаємо лайку, але ми повинні розуміти, де вона може бути застосована, а де ні.
Тому культура — це коли ти залишаєшся реалістом, усвідомлюєш, в якому суспільстві ти живеш, але при цьому чітко знаєш, що і де можна, а що і де не можна.
 
Галина Ларіна: Ну що таке культура? Є певні норми життя, і вони просто повинні виконуватися людиною, не більше, але й не менше.
Якщо взяти хореографію бального танцю, то саме вона найбільш яскраво вчить людину дотримання цих норм життя: не може хлопець спочатку посмикати дівчину за волосся, а потім стати з нею в європейській програмі. Це просто неможливо. Тому що така дівчина ніколи не буде з ним мати справу.
В цьому і полягає культура поведінки, яку ми закладаємо.
 
Ігор Ларін: Бальний танець формує особистість. Адже ми починаємо роботу не з парою, а з людиною, окремо з кожним танцюристом. Людина повинна спочатку навчитися танцювати, навчитися манерам поведінки, а потім вже тільки ми пробуємо її ставити в пару. Створити пару важко, дуже важко.
 
Що є ключовим в підборі команди?
 
Галина Ларіна: Відповідь на питання — дуже проста і легка. У нас працює команда з сім'ї: двоє тренерів є нашими синами, і вони виховувалися танцем, і з танцем виховувалися ми, тому що ми вчилися цьому виду діяльності. І ось це стало, так би мовити, нашим ремеслом. Ми від дітей навчалися теоретично — ані я, ані чоловік не танцювали на паркеті, але про бальну хореографію ми знаємо все. Тому що людина, яка живе в бальному світі зі своєю дитиною, вона знає про це все.
Ось як Юрій і Вікторія з "Магії Танцю" знають практично все про танці. Чому? Тому що не можна, наприклад, пошити сукню, не знаючи певних вимог до цієї сукні.
Коли до нас приходять батьки, особливо новенькі, я завжди їм говорю таку річ: у нас професійні вимоги. У чому вони полягають? У нас як на роботі: ти прийшов — ти працюєш. Ти не можеш сказати, мені сьогодні не сподобалося, я завтра краще прийду. У нас точно такий же підхід до роботи з дітьми. І вимога у нас тільки одне — між нами повинен бути дуже міцний трикутник: дитина, хореограф, батьки. Якщо цей трикутник працює — буде кінцевий результат.
У нас був випадок — хлопчик, який спокійно ходив до нас на танці, відчув, що йому недобре під час одного з тренувань. Його відпустили. Наступного разу нездужання повторилося. Ми зв'язалися з батьками, щоб вони обстежили дитину. Вердикт: проблеми з серцем. Дали йому на півроку звільнення. Через півроку батьки і лікар дозволяє ходити на танці, але у хлопчика уже сформувався страх, що йому знову стане зле. Ми з батьками правдами-неправдами умовили його прийти ще раз спробувати, і тепер всі нам дуже вдячні — хлопчик ходив до нас аж до 11 класу, закінчив школу із золотою медаллю (так що бальні танці не заважають навчанню!), і зараз здав іспити до магістратури в Польщі. Це яскравий приклад того, як спрацював тісний трикутник, про який я говорила вище.
У нас всі діти займаються тільки за щоденниками — в них вся інформація про успішність на заняттях. Такий підхід дозволяє і нам, і батькам бачити успіхи дитини на паркеті.
 
Ігор Ларін: Це дуже зручно. Діти просто обожнюють цю систему — в щоденниках знаходяться не тільки бали, але й корисна інформація, новини, розклад турнірів, або коли ми чекаємо в гості магазин "Магія Танцю".
 
Галина Ларіна: Такі повідомлення запам'ятовуються краще, ніж оголошення, які ми пишемо при вході в танцювальний зал або на дошці оголошень.
До речі, малюкам замість оцінок ми клеїмо в щоденники позитивні, яскраві наклейки. Діти їх обожнюють!
 
Ігор Ларін: У нас з дружиною розділені сфери діяльності — кожен займається, в основному, своїм напрямом.
Із синами також розподілені обов'язки. І, з одного боку, нам легко — своїх дітей ти завжди знаєш, а з іншого боку буває важко — особливо коли взаємодіють два брата-хореографи. Наприклад, хтось більше дав композицію, хтось менше, і вдома починається… Але кожен робить свою справу, і це найголовніше.
 
Галина Ларіна: Складнощів вистачає. Ми з Ігорем Вікторовичем дуже багато пропрацювали на керівних посадах. І скажу вам точно — одна справа, коли ти працюєш з чужими людьми, і зовсім інша, коли працюєш з рідними — доводиться шукати безліч варіантів в спілкуванні.
Але кінцевий результат завжди найкращий, тому ти знаєш, що працюєш зі своїми людьми і вони ніколи тебе не підведуть.
 
Ігор Ларін: Тертя є, але кінцевий результат — красивий.
 
Розкажіть, будь ласка, що для вас важливо у партнерстві?
 
Галина Ларіна: Це порядність і чесність. Інших критеріїв не існує. Тільки порядність і чесність.
 
Ігор Ларін: Бізнес як і політика — в ньому багато різного, але хоча б наближена чесність у відносинах повинна бути. Тобто якщо людина сказала, вона повинна дотримуватися цього слова. Все інше воно потім приходить: і фінанси, і статус.
Ось, наприклад, я завжди радий бачити "Магію Танцю" на наших турнірах, але завжди попереджаю, що є варіант не продати нічого. Цілком можуть бути турніри, де у всіх діток вже все є, вже нікому не треба доповнювати свій танцювальний гардероб. Тому всі партнерські контакти повинні бути чесними, порядними, спокійними.
Ми завжди знаходимо спільну мову з "Магією Танцю" — Юрій та Вікторія дуже легкі на підйом, дуже порядні люди. Нам стали симпатичні з першої зустрічі.
 
Вікторія Яновська: Скільки ми вже з вами працюємо?
 
Галина Ларіна: Понад п'ять років.
 
Вікторія Яновська: Завжди приїжджаємо з радістю до вас. Взагалі ми дуже любимо ваше місто і от мені дуже цікавий момент — ви сказали, що дуже виросли. Ми також — коли з вами познайомились, у нас був один маленький магазин. Зараз у нас два великих магазини, своє виробництво. Ці роки зробили нас вище, вище і вище, але ми так само любимо до вас приїжджати.
 
Що найприємніше у вашій роботі?
 
Ігор Ларін:  Діти.
 
Галина Ларіна: Результат від виступу дітей. Тому що тут проходять тренування, це сірі будні, хоча вони у нас радісні, але коли діти виступають — це особливе задоволення. Причому, яким би виступ не був — навіть ті, на яких ти не радієш тому результату, який отримав, тобі хотілося б більше, але все одно ти бачиш, що ти все-таки зміг, у тебе вийшло.
 
Ігор Ларін: Коли дивишся, як діти ростуть — причому не тільки фізично, а й культурно, морально, інтелектуально — це дуже приємно!